Вивчаємо функціональну готовність дитини до шкільного навчання

Чимало батьків вважає, що дитину можна віддавати до школи, якщо вона вміє читати й рахувати та невимушено спілкується із однолітками. Утім, мами й тата бачать лише верхівку айсберга. Насправді готовність до шкільного навчання — глибоке та комплексне поняття, яке охоплює різні види показників, зокрема й функціональну готовність. Аби визначити її, слід скористатися спеціальними методиками.

   Напередодні 1 вересня звідусіль лунає: «Аби навчання у першому класі було успішним, дитина має володіти...», «У першокласника має бути сформовано...», «Шкільне навчання потребує від дитини...». Утім, чомусь дорослі рідко переймаються тим, чи готова дитина не до школи, а до навантаження, з яким вона зіткнеться, чи витримає це її організм, чи залишиться вона здоровою.

   Аби ствердно відповісти на ці запитання, слід, насамперед, впевнитися у функціональній готовності дитини до школи, яку забезпечує морфологічна зрілість її організму.

Морфологічна зрілість — рівень розвитку основних функціональних систем організму.
Морфологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, зокрема у школі. Така дитина менш чутлива до стресу, збудників дитячих інфекцій тощо.

Що таке функціональна готовність.

   Спостереження за навчанням першокласників свідчать, що основна причина неуспішності учнів — недостатня функціональна готовність до складного процесу навчання зокрема нервово-психічна.
   Деякі батьки скаржаться на млявість і стомлюваність дітей уже в листопаді, а до березня — на значне зниження працездатності та появу неврозів.

Функціональна готовність — ступінь зрілості провідних систем організму дитини та організму загалом, який під час навчального навантаження у школі запобігає перенапруженню організму, розвитку втоми та погіршенню стану здоров’я.

   Коли йдеться про готовність дитини до школи, про функціональну складову говорять здебільшого формально й поверхово. Практичні психологи, коли працюють з дошкільниками, часто обмежуються «Філіппінським тестом». Утім, функціональна готовність і морфологічна зрілість дитини мають значно більше значення у структурі її готовності до систематичного шкільного навчання.

Якщо не зважати

   Функціональна готовність — один із визначальних чинників не лише успішного навчання, а й збереження здоров’я дитини під час нього. У разі функціональної неготовності дитини до навантажень виникають певні ризики, а саме:

• морфо-функціональне дозрівання мозкових структур на тлі різкої зміни соціальних ролей та умов розвитку;
• інтелектуальне й емоційне навантаження на тлі статичної діяльності.

Ці ризики приховані, тому їхній вплив і негативні наслідки помітні не одразу, проте згодом вони можуть негативно позначитися на розвитку та здоров’ї дитини.

                                                              Чому сидіти важко?
    Із початком навчання дитини у школі інтелектуальні та емоційні навантаження супроводжує тривала статична діяльність, пов’язана з необхідністю підтримувати певну позу під час сидячої роботи в класі.
   Статичне навантаження стомлює дитину п’яти-шести років. Підтримувати тіло у визначеному положенні під час занять не пасивний стан, а активний процес. Він спрямований долати силу тяжіння і підтримувати тіло та голову у вертикальному чи злегка нахиленому положенні. Великі м’язи тіла і кінцівок у шестирічних дітей здебільшого достатньо розвинені. Натомість дрібні м’язи спини, які мають вагоме значення для утримання правильного положення хребта, розвинені значно слабше. Тож тривале статичне навантаження під час уроків може спричинити в дітей порушення постави.
       Як впливає статична діяльність на шестирічного першокласника:
• порушується рухомість нервових процесів;
• знижується рівень насичення киснем артеріальної крові;
• зростає тривалість відновлювального періоду вегетативних функцій;
• зрушуються процеси росту і тканинного диференціювання структурних елементів хребта внаслідок змін метаболізму хрящової тканини.

Як визначити?+

   Функціональну готовність дитини до шкільного навантаження визначають за показниками дозрівання організму. Зокрема, за ростовими стрибками, остифікацією кистей, зміною зубного ряду тощо. Для цього використовують спеціальні методики.

1. «Філіппінський тест»

   У період від п’яти до семи років у дитини значно прискорюється ріст тіла в довжину — відбувається так званий напівростовий стрибок. До того ж кінцівки значно випереджають ріст тулуба. Ця особливість фізіологічного зростання старшого дошкільника покладена в основу діагностичного завдання — «Філіппінський тест». Дитині пропонують підняти руку над головою і торкнутися до протилежного вуха. Якщо напівростовий стрибок іще не відбувся — дитина не зможе дотягнутися до вуха через голову. Якщо ж напівростовий стрибок завершений, то дитина легко доторкнеться до верхнього краю вуха або навіть його середини.

Якщо дошкільник успішно виконує «Філіппінський тест», це вказує не лише на його рівень фізіологічного розвитку, а й на перебудову всіх процесів функціонування організму та його здатності адаптуватися. Зокрема, відображає ступінь розвитку скелета дитини, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати й обробляти інформацію.

    На момент завершення напівростового стрибка дозрівають механізми м’язової координації: наприклад, дитина вправніше ловить м’яч середнього розміру або кидає у ціль маленький м’ячик. Це стає можливим завдяки тому, що вдосконалюється дрібна моторика руки, розвиваються скелетні м’язи та дозрівають мозкові центри й удосконалюються психічні функції. Особливості розвитку скелетних м’язів та рівень скоординованості рухів здебільшого визначають зовнішній вигляд дитини у старшому дошкільному віці.

   Дитячі фізіологи й гігієністи переконані: якщо дитина починає ходити у школу до того, як відбувся напівростовий стрибок, то в неї можуть виникати проблеми зі здоров’ям, зокрема психічним. У такому випадку навчання дитини рідко є успішним.

                        2. «Перемога», «Ріжки» та вітання по-дорослому

   Окостеніння скелета має кілька стадій, які науковці грунтовно дослідили. Тому з’ясувати кістковий вік — доволі точний спосіб визначити ступінь фізіологічного дозрівання організму.       Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини. Практичний психолог Пропонуємо дитині покласти руку на стіл долонею вниз і по черзі підняти пальці, не відриваючи кисть від поверхні.

   Відтак  пропонуємо дитині розв’язати наступне завдання: повторити за ним обома руками вправи «Перемога» і «Ріжки».
   Під час вправи «Перемога» слід стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього, а під час вправи «Ріжки» — усі пальці, крім вказівного і мізинця. Дорослий пропонує дитині виконати кожну вправу по п’ять разів.

Якщо окостеніння триває нормально, дитина справляється з цим завданням. Розвиток дрібної моторики визначає рівень психомоторного розвитку дитини.
   Якщо виникають труднощі з визначенням кісткового віку, необхідно проконсультуватися з лікарями. Здебільшого в таких випадках призначають рентгенографію кисті та зап’ястя руки.

   Ще одне завдання, яке дає змогу визначити рівень розвитку кисті дитини, — вітання по-дорослому, точніше по-чоловічому. Дорослий простягає дитині руку для привітання і відзначає положення її великого пальця. Дошкільники зазвичай подають руку для привітання човником, тобто не відставляють великий палець. Це свідчить про те, що ще не відбувся напівростовий стрибок, окостеніння кисті також триває, тобто дитина функціонально не готова до шкільного навантаження.

   Утім, слід врахувати, що точні дані цей простий тест дасть лише під час взаємодії з дівчатками, адже татусі часто вчать синів вітатися «як чоловіки!». Тож радимо розпочинати зустріч з цього «тесту». А інші методики підтвердять правильність висновку.

                                             3. Зміна зубного ряду

   Молочні, а відтак і постійні зуби прорізуються у людини в певному порядку. До того ж зміна молочних зубів на постійні починається у певний період. У більшості дітей початок зміни зубів припадає на кінець шостого — початок сьомого року життя. Якщо підрахувати кількість зубів, які прорізалися або замінилися, і зіставити її з нормами, то можна оцінити так званий зубний вік.
    Зубний вік визначають у два роки — чи з’явилися всі молочні зуби, та в шість років — як триває заміна молочних зубів на постійні.

   Достатньою для початку систематичного навчання в школі вважають заміну чотирьох молочних зубів.

                                                     4. Тест руки

   Як функціонують тім’яно-потиличні відділи кори головного мозку, визначають за допомогою «Тесту руки». Його автор — дитячий фізіолог та психолог Мар’яна Безруких.

Практичний психолог сідає за столик навпроти дитини і пропонує їй протягнути одну руку. Фахівець у будь-який спосіб має закрити від дитини її кисть. Відтак почергово торкатися пальців руки дитини. Вона має або назвати, за який палець її тримає дорослий, або порухати відповідним пальцем на іншій руці.

Вікові нормативи:

• трирічна дитина правильно визначає великий палець;
• п’ятирічна — розрізняє великий палець і мізинець;
• шестирічна — вільно розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Коли дитина функціонально готова: 

Низький рівень. Напівростовий стрибок іще не відбувся, тобто дитина не виконала «Філіппінський тест»; вона не може виконати завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає човником; молочні зуби не хитаються; дитина розрізняє лише великий палець і мізинець;

Середній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; завдання «Ріжки» і «Перемога» дитина розв’язує після повторної інструкції, так само з другої спроби правильно подає руку для привітання; заміна молочних зубів лише розпочалася; дитина розрізняє великий палець і мізинець;

Достатній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина правильно розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання також подає правильно; триває заміна чотирьох молочних зубів; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

Високий рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина без проблем розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає правильно; уже замінилися чотири молочні зуби; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.

     Шестирічні дошкільники, що мають достатній рівень функціональної готовності організму до систематичного шкільного навчання, здебільшого мають високий рівень працездатності, гармонійно розвиваються й успішно навчаються, навіть якщо вони до школи не вміли читати, рахувати й писати. Морфологічна зрілість дитини забезпечує сприятливі умови для успішного оволодіння знаннями під час шкільного навчання.

Приклади дій батьків

• Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колихайте, гойдайте на колінах.
• Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом.
• Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці. Якщо дитина, приміром, увесь час будує будинки з кубиків і збиває їх «бомбами», «градами», запитайте: «Як ти можеш захистити будинки від бомб?». Найімовірніше, дитина побудує подвійні стіни з кубиків і скаже: «Тепер бомби нас не дістануть». Відтак запевніть дитину та поясніть: «Так, це дуже міцна стіна. Ми робимо багато, щоб залишатися в безпеці».
• Повертайте уяву дитину туди, де вона була в безпеці та почувалася комфортно: «Намалюй бабусі листівку, а згодом ми їй подаруємо».

Завдання батьків

• Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.
• Запевніть дитину, що не залишите її та зможете захистити.
• Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати.
• Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й повертайтеся вчасно.
• Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями.

Приклади дій батьків

• Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи.
• Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці: «Обстріли нам більше не загрожують і багато людей намагається зробити так, щоб з нами все було гаразд».
• Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».

Завдання батьків

• Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня.
• Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте.
• Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності.
• Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій.

Приклади дій батьків

• Продовжуйте пояснювати дитині, що небезпека минула.
• Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут — у безпечному місці».

Завдання батьків

• Не звертайте надмірну увагу на таку поведінку дитини й зберігайте спокій. Дитина може демонструвати регресивну поведінку тривалий час після війни.

Приклади дій батьків

• Якщо дитина страждає від енурезу, переодягніть її і змініть постільну білизну. Не коментуйте те, що сталося, й не дозволяйте нікому соромити чи критикувати дитину.
• Якщо дитина просить її погодувати, вдягти чи роздягнути — виконайте її прохання.

Завдання батьків

• Поясніть дитині різницю між подією та нагадуванням про неї.
• Захищайте дитину від нагадувань про війну, якщо можете.

Приклади дій батьків

• Заспокойте дитину, якщо вона боїться гучних різких звуків чи світла, що нагадують їй про війну: «Наразі блискає і гримить, але це не означає, що обстріли почнуться знову. Звичайна гроза не може зруйнувати будинки, як бомба».
• Захистіть дитину, якщо можете, від згадок про війну по телебаченню, радіо та в інтернеті. Адже вони можуть зумовити в дитини страх, що війна повториться.

Завдання батьків

• Допоможіть дитині підібрати слова, щоб висловити емоції, як-от гнів, смуток, хвилювання за батьків, братів, сестер та друзів.
• Не змушуйте дитину говорити, але скажіть, що завжди готові вислухати її та поговорити.

Приклади дій батьків

• Намалюйте смайлики, що символізують різні емоції. Розкажіть про кожен смайлик коротку історію, приміром: «Пам’ятаєш, коли почала звучати сирена й у тебе було схвильоване обличчя, ось таке?».
• Запевніть дитину, що емоції, які вона відчуває, — нормальні: «Діти можуть дуже сумувати, коли їхній будинок зруйнований».
• Подбайте про те, щоб у дитини були іграшки та матеріали для творчості, завдяки яким вона зможе виразити свої емоції. Відтак озвучте емоції, які відіграла чи зобразила дитина, щоб перевірити, як вона почувається: «Це дуже страшний малюнок. Тобі було страшно, коли ти побачила вогонь?».

Завдання батьків

• Запевніть дитину, що вона перебуває у безпеці. Проведіть разом більше часу перед сном, займаючись спокійними і тихими видами діяльності.
• Дозвольте дитині спати з неяскравим нічником або недовго спати з вами.
• Поясніть, якщо необхідно, різницю між сном та реальністю.

Приклади дій батьків

• Подбайте, щоб дитина займалася спокійними видами діяльності перед сном. Розкажіть улюблену казку із заспокійливої теми.
• Скажіть дитині перед сном: «Сьогодні ти можеш поспати з нами, але завтра ти спатимеш у своєму ліжечку».
• Запевніть дитину, що їй нічого не загрожує: «Нічні жахіття сняться тому, що ми чогось боїмося, а не тому, що є реальна небезпека».

Завдання батьків

           •Організація побуту для себе та дітей.
           •Пояснити дитині відмінності («не так, як вдома»).
          •Озвучити плани щодо короткострокових і довгострокових ваших планів.

Приклади дій батьків

           •Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно».
           •За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками. Познайомте дитину з її ровесниками, які проживають поруч. Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій –це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх –є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших.
           •Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.